Дивак – Григір Тютюнник

На початку зими маленький Олесь щодня ходить до школи через ліс, бо мати застерігає не йти тонким льодом річки. По дорозі хлопчик захоплено спостерігає за природою, фантазує, розмовляє з дятлом, намагається врятувати сосну, а біля школи, побачивши під кригою щуку з пліточкою, засмучується від її жорстокості. На уроці малювання він замість перегнійного горщечка малює дятла, за що отримує догану й залишає школу. Весь день блукає луками, збираючи дивовижні речі, а ввечері примиряється з Федьком і разом із дідом Прокопом їде по солому, слухаючи життєві поради старого. Дід вважає Олеся диваком, таким собі «неглемедзою», надто м’яким для суворого життя, але водночас дбає про нього. Увечері хлопчик лягає спати на піч і, загорнувшись у теплу ковдру, плаче – від образи, втоми й нерозуміння жорстокого світу дорослих.